Помпео Батоні

Помпео Батоні (італ. Pompeo Girolamo Batoni; 25 січня,1708 — 4 лютого, 1787) — італійський художник 18 століття перехідної доби від італійського бароко до класицизму.


Народився в місті Лукка, походить з родини ювеліра, Паоліно Батоні. Ймовірно, що перші навички малюнка отримав від батька. У 1727 році перебрався у Рим, що залишався відомим центром європейського бароко. Помпео продовжив навчання у Агостіно Мазуччі, другий його вчитель — Себастьяно Конка. Художня манера раннього Помпео Батоні мала впливи Франческо Імперіале (1679–1740).


Першим покровителем художника в Римі став Форте Габріеллі. За легендою, вони познайомилися випадково. Габріеллі сховався від негоди під колонаду на Капітолійському пагорбі, де побачив художника, що старанно копіював давньоримські рельєфи. Вони познайомилися. Візит до майстерні художника і перегляд його творів викликав захоплення і Габріеллі зробив першу значну замову — вівтар « Мадонна зі Святими родини Габріеллі» (1739).


На початку 1740-х років він почав отримувати і інші замови. Успіхи були такими значними, що у 1741 році його зробили членом римської художньої Академії Сан Лука. Серед популярних творів цього періоду — релігійний образ « Екстаз Святої Катерини Сієнської» (1743). Полотно " Падіння Симона мага " зміцніло авторитет митця. Образ перенесли в собор Св. Петра.


В Римі розкрився і хист Помпео Батоні як портретиста. Особливо популярним він був серед британських багатіїв, що робили модний Гранд Тур по Європі з відвіданням Італії та Риму. Батоні добре засвоїв стилістику інтернаціонального парадного портрета, що добре укладався у вимоги зображення джентельмена, взірцевого британського аристократа з грошима, дозвіллям і самовпевненістю. Парадні портрети Батоні і нагадували парадні портрети Антоніса ван Дейка чи Годфрі Неллера, і відрізнялися залишками стилістики бароко, і водночас — елементами рококо. Кількість створених портретів дорівнювала двом сотням. З часом виробилася стереотипна схема подібних зображень, яку урізноманітнювали пишні аксесуари, повороти тулуба чи голови, трохи змінені жести. В руках портретованих персонажів Батоні — часто книга, нотний зошит чи папір як натяк на добропорядне дозвілля чи державницькі справи.


Серед портретованих — були і такі екзотичні для Італії фігури, як шотландець Вільям Гордон (портрету якого художник надав героїчного забарвлення) чи гетьман Кирило Розумовський (портрету якого художник додав ауру прихильника мистецтв). Помпео Батоні на якийсь період посів головне місце в мистецтві Риму. Англо-американський художник Бенджамін Вест у 1760 році розчаровано зауважив, що римські майстри не могли ні говорити, ні дивитися на щось інше, окрім картин Помпео Батоні.


Серед вельможних замовників картин чи портретів Батоні -


Батони став досить модним художником в Римі, особливо після переїзду Антона Рафаеля Менгса, свого головного конкурента, в Іспанію у 1761 році. Помпео Батони підтримував дружні стосунки з Винкельманом, відвідував майстерні французьких майстрів, серед яких був і Жак-Луї Давід, і росіянин Іван Мартос. Нове відкриття давньоримської антчності для себе, зроблене Давідом, полонило і поважного майстра. Манера Помпео Батоні теж почала еволюціонувати у бік неокласицизму кінця 18 стрліття, не приймаючи, однак, різких форм чи радикального наповнення, що народить революційний класицизм у Франції. За переказами, він заповідав власну палітру та пензлі не синам, а Жаку-Луї Давіду.


Помпео Батоні був двічі одружений. З першою дружиною Катериною Сетті узяв шлюб у 1729 році. По смерті Катаріни у 1742 році узяв шлюб з Люсією Фатторі у 1747 -му. Помпео Батоні — батько дванадцяти дітей. Три його сини були помічниками в його студії.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...