Йованович, Павло (Пая) (серб. Павле «Паја» Јовановић; 16 червня 1859, Вршац, Сербія — 30 листопада 1957, Відень, Австрія) — сербський художник, що втілив у своїй творчості реалістичну манеру живопису. Як представник академічного реалізму Пая Йованович підтримував традиції академічної школи живопису, незважаючи на те, що навколо нього відбувалися глобальні зміни, світові війни, соціальні катаклізми — зникав світ імперій і висувався новий порядок — революційних, а потім соціалістичних держав. Пая Йованович був і залишається одним з найвідоміших сербських художників. Його інтерес до національного життя, до історичних сюжетів вплинув на освіту в галузі культури і мистецтва, на національну самосвідомість сербів, їх патріотизм.
У списку «100 найзнаменитіших сербів» Павло Йованович займає 67 місце.
Майбутній художник народився в місті Вршац Південно-Банатського округу (нині Воєводина, Сербія), що належав у той час Габсбурзької монархії, яка в 1867 році стала іменуватися Австро-Угорщиною. Батько — Стефан Йованович першим шлюбом був одружений на Ернестіні Деот. Вона померла в 1863 році, залишивши трьох синів — Павла (Пая), Светислава і Мілана. На наступний рік Стефан Йованович одружився вдруге на Марії де Понті, яка народила йому ще п'ятьох дітей — чотирьох синів (Олександра, Джуру, Івана, Тінку) і дочку Софію, яка померла в дитинстві. У молодості займавшийся торгівлею батько нині великого сімейства відкрив фотоательє в центрі Вршца. Після закінчення школи Пая вступив до місцевої гімназії, але не відрізнявся великою старанністю, з великим задоволенням він залишався в фотоательє батька, де познайомився з прийомами фотографування і ретуші.
У цей час у Вршце він міг бачити роботи художників — іконописця Арсенія Теодоровича (1767—1826), Павла Джурковіча, розписаного іконостас в Соборній церкві Вршца (1772—1830), Йована Поповича (1810—1864). Паю подружився з сином Й. Поповича, разом вони стали копіювати роботи старих майстрів, вивчали живопис, робили перші начерки. Так Пая почав малювати, спочатку таємно, проводячи години в Соборній церкві. Скоро йому випала нагода проявити свій талант. У громаді Вршца було вирішено заново відлити дзвони, і потрібно було намалювати копію ікони з церкви для створення рельєфу на тілі дзвону. Пая блискуче впорався із завданням і отримав це замовлення, що стало своєрідним пропуском в світ живопису і негласним дозволом вступити до Віденської академії мистецтв. Йому було 14 років.
Завершивши гімназійний курс і відвідуючи художню школу професора Малхолдса, в 1877 році Пая вступив до Віденської академії мистецтв, яка переживала свій розквіт. За підтримки імператора Франца-Йосифа I Академія отримала статус вищого художнього навчального закладу країни, в 1877 році була закінчена споруда нового будинку Академії на Рінгсштрассе, в якому вона розташовується донині. В Академії була проведена реформа навчання студентів — було введено поділ на загальні і спеціальні предмети. Серед спеціальних з'явилися класи історичного живопису, пейзажу, графіки, скульптури, архітектури, як профільні. За основу була взята модель Дюссельдорфської академії мистецтв, яка дозволяла створювати невеликі групи студентів в класах і забезпечувати їм найкращі умови для консультацій з майстром (професором) і вдосконалення майстерності. Пая Йованович записався в клас історичного живопису, який вів професор Крістіан Гріппенкерль. 21 липня 1880 паю Йованович отримав диплом, який підтверджує, що він успішно закінчив цей курс. На першому році навчання Пая Йованович претендував на стипендію мецената Христофора Фіфмана в 300 флоринів, але її отримав навчавшийся курсом старше Урош Предич, який також став згодом відомим художником. На наступний рік Йованович отримав більш скромну стипендію в 200 флоринів від мецената Гаврила Романовича, яка виплачувалася йому до 1883 року. Після закінчення навчання у Гріппенкерля Пая 3 роки провів в класі історичного живопису професора Леопольда Карла Мюллера, який зажив слави орієнтальними композиціями, успішно що продавалися в картинних галереях Європи.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
