Джорджо де Кіріко

Джорджо де Кіріко (італ. Giorgio de Chirico, 10 липня 1888, Волос, Греція — 20 листопада 1978, Рим, Італія) — італійський аристократ, художник і графік XX століття.

Походить з родини італійського аристократа Еварісто де Кіріко (був бароном), фахового інженера, який працював у турецько-італійській фірмі з будівництва залізниць. До Греції, де Евірісто де Кіріко працював, перевіз і свою родину. Тому два сини аристократа (молодший Андреа і старший Джорджо) народились у Греції, у місті Волос.

Мати, Джемма Черветто, походила із забезпеченої буржуазної родини з міста Генуя, мала деспотичний характер, пуританські погляди і психічну нестабільність. Тому дитинство і юність братів Андреа і Джорджо не називають щасливими, незважаючи на матеріальні статки. Батько часто полишав родину через працю на віддалених ділянках будівництва, дітей виховувала мати. Головний принцип виховання — заборони та придушення активності дітей. Психічно травмований Джорджо відрізнятиметься пригніченим настроєм, неврівноваженістю і комплексами меншовартості, якими страждатиме десятиліттями.

Вже під час перебування в місті Волос підліток Джорджо навчався малювання у грецького провінційного художника Константіноса Маврудіса, який працював креслярем в офісі батька. Надалі батьки-аристократи залучили до навчання сина художників Карла Барбера та Швейцера Джильєрона, вихователя грецької королівської родини, археолога та фахівця з античності.

У 1900 влаштувався у Політехнічний інститут у Афінах, на той час найкращий навчальний заклад у столиці Греції. Навчання тривало п'ять років. Джорджо почав вивчати художні техніки у портретиста Георгіоса Якобидіса (останній навчався у Мюнхені).

Батько помер у 1905. Мати вивезла братів із Греції і оселилась в місті Мюнхен. У Джорджо почався період пригніченості, що перейшов у депресію. Мюнхенський період життя тривав три роки. Джорджо відкрив для себе творчість символіста і декадента Арнольда Бекліна (1827–1901) та Макса Клінгера (1857–1920), віртуозні графічні цикли якого старанно вивчав. У Мюнхені розпочався період впливів німецьких майстрів на свідомість Джорджо, він захоплюється як німецьким мистецтвом 19 століття (відверто невеселим і не найкращим на той час у Європі), так і німецькою декадентською філософією. Серед авторитетів молодого Джорджо — німецький письменник і філософ Фрідріх Ніцше (1844–1900). Мати з молодшим сином відбула у Мілан. Депресивний Джорджо покидає Мюнхен, не закінчивши курсу у академії, і приєднується до матері у Мілані. Він працює художником, але ніде не виставляється, бо ніде не піднімається до висот, яких досяг у мистецтві Макс Клінгер. Відчував себе самотнім і покинутим, відчуває, що не може думати чітко і ясно.

В мюнхенський період помітний вплив на свідомість Кіріко мав німецький теоретик і психолог Отто Вейнінгер (1880–1903), автор книги «Стать і характер». У власних теоріях Вейнінгер використав поняття «художник-дослідник» та «художник-священик». До «художників-священиків» він панегірично відносив і творчість Арнольда Бекліна, яким захоплювався Кіріко.

Вейнінгер наполягав, що мінлива реальність тим не менше завжди має незалежні, статичні і базисні елементи — він пропонував, що це геометричні форми, геометричні конструкції, не реальні речі, а символи реальних речей. Кіріко зрозумів це буквально-примітивно і звернувся до геометричних конструкцій і символів реальних речей у власному живопису, воліючи теж стати «художником-священиком». Незвичні тоді статичні форми ошелешили глядачів і критиків і були близькі до кубізму, і, навпаки, суто протилежні динамічним формам італійського футуризму. Кіріко експериментує навіть з формою картин, роблячи трикутні або у вигляді трапеції, не помічаючи спрощень і примітивності власних експериментів.

Родина перебралась з Мілану у Францію, де Джорджо лікує нервову систему на курорті Віші. Потім прибув у Париж. У 1912 приятель Кіріко грек Калковорессі сприяв знайомству Джорджо із французьким художником П'єром Лапрадом (1875–1932), який був членом журі паризького Осіннього салону. П'єр Лапрад бачить картини Джорджо і сприяє виставці трьох картин — у Осінньому салоні в Парижі. Картини нібито хвалять, але ніхто не купує. Від знову виставив три полотна в березні 1913 р. у Салоні Незалежних.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...