Орієнталізм

напрям

Орієнталізм (мистецтво) (нім. Orientalismus (Kunst)) — течія переважно в західноєвропейському мистецтві (живопису, графіці та архітектурному декорі) в 19 ст. Течія ґрунтувалась на нереальних, поверхнево сприйнятих явищах неєвропейської культури як екзотика, з нелогічним використанням лише елементів арабо-мусульманської культури і архітектури наближених до Європи мусульманських країн.


Орієнталізм в мистецтві західноєвропейських країн не мав нічого спільного з науковим сходознавством, яке традиційно теж називають орієнталізмом чи орієнталістикою.


Словом орієнталізм позначають напрям в мистецтві 19 ст., котрий найбільше відбився в мистецтві Франції. Але зображення мусульман, турків чи африканців в чалмах, з'явились в мистецтві Західної Європи набагато раніше, ще в середньовіччя. Особливо ними уславилась Венеція, постійний торговий партнер Османської імперії і такий же постійний конкурент і військовий противник. Особи в чалмі і умовно-турецькому вбранні — дійові персонажі багатьох країн Якопо Тінторетто, Паоло Веронезе, Франческо Фонтебассо. Часто один з волхвів в композиціях західноєвропейських майстрів з «Поклонінням волхвів немовляті Христу » мав мусульманські ознаки. Але тоді це ще не стало напрямком в мистецтві.


Під час військової авантюри Наполеона Бонапарта в арабському на той час Єгипті (1798—1799 роки) його супроводжували французькі науковці і художники, а військовому походу нападників надали цивілізаторську видимість. Це, однак, сприяло появі моди на єгиптоманію і та, менше, на туркоманію. Нова хвиля зацікавленості в арабському орієнталізмі припала на роки Грецької війни за незалежність з Османською імперією (1821—1829 рр.) Потім — на роки Кримської війни з Російською імперією з боку Франції, давнього військового союзника Туреччини в політичних і військових справах.


До орієнталізму в 2-й половини 19 ст. додалось захоплення Японією, котра наважилась відкрити кордони і пішла на широкі контакти з буржуазною цивілізацією західноєвропейського зразка. Виникає японізм.


Арабська тематика в творах Ежена Делакруа — наслідок перебування художника в Алжирі та Марокко разом із французькими дипломатами. Але і він видав тамтешніх євреїв (нащадків вигнанців з арабської Іспанії) за арабів-мусульман. Численні зображення алжирських жінок у Дедакруа — зовсім не арабські жінки. До жінок дійсних мусульман його ніхто не допускав, як не допускали чужинця до власного майна чи до власної худоби.


Але мода народилась і в мистецтві Франції працює ціла низка художників-орієнталістів, яких підживлюють колоніальні захоплення Франції в Північній Африці, в Алжирі, відвідини Туніса, Марокко. Серед них — Орас Верне, Леон Бонна, Ежен Фромантен, Жан-Леон Жером, Жан Огюст Домінік Енгр, Фредерік Лейтон, Ігнас Спірідон, Фредерік Бріджмен. Деякі з них ніколи не були в мусульманських країнах і їх картини — фантазії на тему.


Але невелика обдарованість цих митців лише збільшила кількість посередніх чи сумнівних за мистецькими якостями картин на арабсько-мусульманську тематику.


Тільки дві країни, прилеглі до Європи, мали з ісламським світом надзвичайно тісні і криваві контакти та культурні запозичення — католицька Іспанія та православна Росія.


Офіційна Іспанія неохоче визнає значний культурний вплив мавританської (арабської) культури на культуру князівств Іспанії в добу середньовіччя. Але про них свідчать численні історичні джерела, як іспанські, так і закордонні.


Арабські завойовники Південної Іспанії ( на відміну від інших ) виявилися добрими учнями та талановитими спадкоємцями технічних досягнень стародавніх римлян, що колонізували Іберійський півострів задовго до них. Кмітливо використовуючи талі води гірських снігів, застосовуючи гідротехнічні навички римлян та роками вдосконалюючи їх, маври ( араби ) Іспанії перетворили посушливий край в край садів, великих арабських міст та відомих ремісничих центрів. Унікальною в арабомовних крїнах була і підтримка середньовічних науковців та перекладачів античних філософів, вчених, медиків. Йшло активне засвоєння видобутих знань та їх творче продовження, чим маври Іспанії суттєво відрізнялися від монгольських завойовників та арабів інших країн. Завдяки перекладам іспанських маврів, середньовічні науковці Європи отримали змогу наново пізнати свою стародавню історію, коріння власної, європейської культури, наново стати спадкоємцями досягнень античності, тепер вже в перекладах з арабської на латину. В Кордову почалося паломництво студентів з Франції, Німеччини, навіть середньовічної Британії. Налагодження паперових млинів дало дешевий матеріал для рукописів. В Кордові - ціла низка фахівців жила за рахунок перепису, перекладання та торгівлі книжками. Кордовський халіфат ставав найбільш розвиненою та культурною країною середньовічної Іспанії та Західної Європи того часу. Сформувалася дивна, унікальна цивілізація, арабська за мовою, але всмоктавша, увібравша в себе декілька неарабських культурних впливів - від античних Греції та Риму до Африки та Юдеї. Мали свої досягнення маври Іспанії і в архітектурі. Католикам Іспанії дістануться як військові трофеї кам'яна забудова міст, будівельні технології, готові кам'яні мости через річки, арабські замки ( Калаорра ) та уславлена Соборна мечеть в Кордові - величний прямокутник 200 на 144 метри, перетворений іспанцями на католицький собор.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/Орієнталізм_(мистецтво)